Про «нових дракончиків» і «серцеривну насолоду» від жінки-феї

Марина Соколян увійшла в літературу не постукавши, але знявши чоботи, впурхнула боса й швидко знайшла свого стільця. Тепер «жінка в короні» пише про «жінок із пазурями». Пише про те, чого не треба робити, щоб стати щасливим. Про експерименти й про естетичні переконання, про гарпій та про драконів повідала нам «молода королева метафоричного слова» у закулісній розмові, відразу ж після презентації «Серця гарпії».

1.     Відразу ж ставлю питання, аби потішити цікавість жінок і заздалегідь застерегти чоловіків – Ви ГАРПІЯ? І хто така гарпія для Вас – зла й сварлива жінка чи, апелюючи до давньогрецької міфології, богиня вихру та збурення?

Боронь Боже, яка ж я гарпія? Я – фея (сміється). У романі я пояснюю своє розуміння жінки-гарпії. Але не слід шукати стовідсоткову тотожність між мною і Яркою. Головна героїня – розумна і більш морально гнучка, а я часто гальмую.

2.     Ви – persona grata серед  натхненних фантастів, Вас називають українською фабрикою інтелектуального мейнстриму, чи став роман «Серце гарпії» для Вас експериментаторським – чи то в сенсі жанрових особливостей, чи то тональностей, чи то самого стилю?

Не фабрика я, а маленька частинка цієї фабрики. Звісно, я намагалася вкласти щось нове в цей роман, письменнику цікаво експериментувати – спробувати себе в багатьох напрямах. Нове тут те, що є конкретне місце, конкретні люди, все впізнавано, мінімум вигадки, акцент робиться не на містичності, як у попередніх творах.

3.     Минулоріч за «гарпію» Ви отримали спецвідзнаку як за соціально-психологічний твір. Скажіть, будь ласка, як соціолог за освітою: чого має бути більше – літератури в житті чи життя в літературі? І чи потрібне українській сучасності «мистецтво заради мистецтва»?

Потрібне і те, і інше (про літературу і життя). І побільше. Не так і багато літератури, треба заповнювати порожні ніші новими жанрами, новими людьми. Умберто Еко говорив: «Хороший автор створює свого читача». Нові речі можуть створити попит.

Мистецтво заради мистецтва – це твори, не зорієнтовані на кон’юнктуру. Щось типу, я сиджу в своїй вежі без жодних ознак життя. І хоч ці тексти можуть мати пристойну мистецьку цінність, вони далекі від читача, бо з самого початку націлювалися на щось інше.

4.     Ви не раз позиціонували себе як агендер (особистість, яка не керується правилами рольової поведінки, стереотипно чоловічої чи стереотипно жіночої). Як ви оцінили як мистець цьогорічний фільм-переможець на Каннському кінофестивалі? І чи змогли б Ви свої психологічні переконання покласти на не зовсім типову життєву історію і створити щось подібне для української літератури?

Якщо Ви говорите про одностатеве кохання, то подібні теми я вже підіймала в своїх оповіданнях. Це питання дуже складне і цікаве водночас. Але я сповідую таке твердження – чим більше в світі любові, тим краще. І так забагато відчуження. Соцмережі підігрівають і пришвидшують це відчуження. Тому треба більше любові (всякої), щоб повернути тепло в стосунки. Щоб усім стало краще.

5.     А чого ніколи не напишете?

Ніколи не писатиму жахів. І не тому, що цей жанр поганий чи мені не до смаку. Річ у тому, що я дуже ляклива. Мені буде не до снаги осилити таку роботу (сміється).

6.     Ви із юних років почали подорожувати світом, а досить скоро робити навіть мистецькі поїздки, часто повертаючись із дипломом чи іншою нагородою. Яке місце серед Ваших трофеїв займає «літературна корона»? Як цей статус вплинув на подальшу творчість і чи покладаєте особливі надії та переживання на цьогорічну церемонію?

«Корона» прижилася чудово. Але однієї книжки як відправної точки – замало. Потрібно більше докладати зусиль, щоб чогось досягти. До «Коронації слова» у мене вже були дві книжки, але про них ніхто не знав. «Коронація» створює комунікативний ефект і дає можливість не зникати.

7.     Ваша творчість – метафорична й символічна, часом афористична. Проза взяла багато від ліричного начала (хоча й не дивно – ви майстерний лірик). Чи має письменник залишатися «найреальнішим фантомом», «священною суттю гріха» впродовж всього життя (хоча би творчого)?

Людина осмислює своє існування на межі світів раціональне-ірраціональне. Автор має усвідомлювати, що ми живемо на цій межі. Усвідомлювати краще за інших. Автор більше контролює цю межу і дає читачам орієнтири.

8.     Знову питання від жінки – Як поживає «підземелля з драконами» Марини Соколян? Чого чекати читачам?

Нових дракончиків, звісно (сміється). Прагну до нового. Подивимося, чи готовий до цього вже мій читач.

9.     Відкрийте секрет «грішної і безкарної, серцеривної насолоди існуванням!» (фрагмент із «Цурпалок»)?          

Секрет – у пристрасті й коханні. Потрібно не боятися, часто щастю заважає страх. У кожного страху є свої корені, тож треба розібратися з ними, і тоді все буде добре.

СВІТЛАНА КРАВЧЕНКО